Ми не здобудемо перемогу в групі. Тепер головне - уникнути вильоту.

Валерій Василенко висловлює свої думки щодо ще одного малозначущого матчу команди Реброва.

Не завжди найближчі події залишаються в пам'яті. Коли таких подій небагато, з'являється можливість згадати про те, що сталося раніше. У трьох останніх матчах Ліги націй національна команда України заробила п’ять очок. На перший погляд, це виглядає цілком прийнятно. Але, якщо заглянути глибше, ситуація не така вже й оптимістична. М'яко кажучи.

Національна збірна України все ще займає останню позицію у своїй групі Ліги націй. Перед фінальним туром команда втратила можливість піднятись на перше місце. Єдиним шансом уникнути пониження у класі залишилася перемога у виїзному матчі проти Албанії. Нічийний результат також призведе до нашого опускання у дивізіон С.

Чи спроможні ми на перемогу над суперником, якого теж не влаштує поразка (невдача опустить цього суперника в нижчий дивізіон), - питання складне. І це питання ми розглянемо трохи згодом. Нині - про вищезгадане.

Що не завжди останнє залишається в пам’яті.

Сергій Ребров і його підопічні зазнали невдачі на Євро-2024. Крім того, вони не змогли вдало стартувати в Лізі націй. П’ять очок, здобутих у трьох останніх матчах головної команди країни, не є особливою втіхою. Ситуація залишається критичною, адже ми все ще займаємо останню позицію в квартеті, з реальними ризиками опуститися на ще нижчу сходинку.

І ми досі не займаємося грою, а лише блукаємо серед страждань.

Власне, за нинішнього наставника головної команди країни ця команда завжди грала так. Через себе, через помилки, через біль та через терпіння. Згадайте, як ми долали відбіркову групу на Євро-2024, як ми долали два бар'єри у плей-оф.

Проте на той момент результат все ж мав місце. І саме цей результат, немов фіговий лист, дозволяв Сергію Реброву замаскувати нестачу видовищності, креативності та натхнення. Завдяки цьому досягненню його команда могла компенсувати відсутність технічних навичок, пропонуючи натомість рішучість і бойовий дух.

Проте зараз вже не існує такого безнадійного стану. Ані у головного тренера збірної, ані у його гравців. Ребров втратив свій запал, він втратив удачу, а також контроль над роздягальнею. Його підопічні, в свою чергу, втратили впевненість у собі та бойовий дух.

Це безвихідна ситуація. У будь-якому випадку. Навіть у найгіршому. Адже навіть при прямому вилеті нашої команди до дивізіону С, головний тренер збірної України залишиться на своїй посаді. Як вже зазначалося раніше, "Ліга націй - це другорядний турнір, і нашою основною метою є прямий вихід на ЧС-2026".

Отже, залишилося лише дочекатися відбіркового турніру до Чемпіонату світу. Сподіваймося, що під час цих поєдинків наш головний тренер і його команда продемонструють новий рівень гри.

Якщо бути відвертим, то я майже втратив усі сподівання. Розчарування від Євро-2024 було надто глибоким для всіх, і тепер наша команда в Лізі націй виглядає вкрай невпевнено.

Останній матч у списку - яскраве свідчення цього.

Скажемо без обману: грузини виявилися сильнішими. Вони перевершили нас за всім: і за контролем м'яча, і за кількістю ударів по воротах, і за точністю цих ударів, і за числом кутових.

Єдиним яскравим промінчиком у складі збірної України наразі є Михайло Мудрик. Можемо скільки завгодно жартувати про те, що "Містер сто мільйонів євро" проводить час на лавці в "Челсі", але для національної команди Михайло є доволі важливою фігурою.

Він не просто незамінний, а й ключовий, а точніше, єдиний гравець, який дійсно прагне змінити ситуацію. Той, хто намагається щось робити, на відміну від інших.

Ані Судаков, ані Шапаренко, ані Довбик, ані, тим паче, Зубков не здатні стати новими лідерами національної збірної України. У цій ситуації, безсумнівно, був би корисний авторитет і досвід Ярмоленка. Проте Сергій Станіславович, з причин, які відомі лише йому, вирішив відсторонити багаторічного капітана команди.

У Батумі нам пощастило на початку матчу, коли грузинська команда забила автогол. Це змусило господарів терміново змінювати свою стратегію, що іноді викликало у них певні труднощі. Нам же довелося зосередитися на тому, щоб зберегти рахунок, і в цьому процесі ми отримували задоволення від гри.

Однак у команди Сергія Реброва не стало ні сил, ні розуму, щоб утримати рахунок. Команда Вілі Саньйоля перевершила нас і в активності, і в творчості, і в бажанні.

Ми можемо радіти, що відскочили. Що не програли. Бо до поразки ми були набагато ближчими. Після того, як збірна Сакартвело зрівняла рахунок, саме господарі поля влаштували фінальний штурм. Саме вони, а не ми. Саме їм виявилася потрібніша перемога. Саме їм, а не нам.

Якби врешті-решт перемогли господарі стадіону, цей підсумок виглядав би більш логічним і справедливим у порівнянні з тим, що показало табло.

Так, був забійний момент з нашого боку на 90+2 хвилині, але той момент виявився винятком із правила. Та й нереалізованим він виявився.

Але навіть не відсутність фінального штурму з нашого боку мене найбільше розчарувало у цьому поєдинку. А те, що командних дій як таких у нашому виконанні не було. Були лише індивідуальні дії. Мудрика у першу чергу. Та й в останню. Решта - хто в ліс, хто за дровами.

А в Грузії нині існує справжня команда. Це національний склад, який викликає гордість.

Я не знаю, що можна відчувати, дивлячись на муки збірної України...